Люди у відносинах неминуче зазнають багатьох криз. І ці кризи, здається, мали б зробити їх готовими до складних ситуацій. Вони мінімізували б загалом кількість криз. Але кризи йдуть по наростаючій і потім все закінчується в кращому разі “холодним ігнором”. 

І в кожних нових відносинах часто людина отримує одні й ті самі граблі. І всередині тих самих стосунків теж. Це зумовлено, безумовно, біологічними факторами і тим, як влаштований наш мозок.

Наш досвід, що складається з раннього дитинства, робить нас вибірковими щодо того, що ми бачимо у світі. Якщо мене не любили, коли я була дитиною, відповідно моя конструкція полягає в тому, що: “Мене не можна любити” – це не буквальне формулювання, а те, що я не звикла, що мене люблять. Ця думка перебуває у мені на рівні відчуття. 

Далі з’являється якась людина і каже: “Привіт, я кохаю тебе!”. І що я робитиму, якщо в моїй схемі світу мене не можна любити? Я починаю перевіряти: “Не може ж бути, обман якийсь, правильно? Зазвичай так не буває. Потрібно перевірити”. І далі я починаю з підозрою перевіряти, наскільки ці почуття є справжніми.

Ви – людина, яку починають перевіряти на предмет того, наскільки Ваші почуття справжні, що з Вами відбуватиметься? Ви хочете, щоб перевіряли силу Ваших почуттів? Ні. Вам неприємно, Ви відчуваєте негативні почуття. І тут я кажу: “А я знала!”.

Так виникає самореалізоване пророцтво. І людина може зіпсувати будь-які свої відносини, користуючись конструкцією, сформованою ось таким способом організації нашого внутрішнього, і, як нам здається, зовнішнього простору.

Краще запитати себе: “Що в моєму партнері чи просто людині поряд нове, чим вона відрізняється від інших ?” Це дасть Вам можливість отримати новий зворотній зв’язок. Відчути новизну у стосунках і будувати їх за новим сценарієм.